Буденність Яринки Міщенко

Сьогодні була жарка літня днина, діти вже з самого ранку гралися у дворі багатоповерхівки, ігноруючи всі заклики батьків обідати, а згодом і вечеряти і лише одна дівчинка самотньо гойдалася на качелі години зо дві поспіль, а коли інші намагалися з ней поговорити чи якимось чином образити просто мовчала у відповідь, навіть очі оком не поведе:

- Ти глуха чи дурна? - гукнув в черговий раз світловолосий хлопчина.

- Максимчику, Янголятко моє, не говори з нею, вона ж несповна розуму! Ще якась зараза він тої вчепиться, - заверещала дама з химерною високою зачіскою у яскраво зеленому костюмі з червоним шаликом, що тісно був пов'язаний на її шиї формою квітки, яка висунулась з вікна квартири на 5 поверсі так, наче зараз випаде прямо на дитячий майданчик.

У відповідь від дівчинки не прозвучало нічого, вона лише мовчки встала і кудись попрямувала. Побачила цю картину Оленка Петренко з третього під'їзду і вирішила дізнатися, куди ж попрямувала ця мовчунка. Довго дівчинка переслідувала об'єкт своєї цікавості, аж ось обидві повернули до підвалу сусіднього будинку, куди Оленка вже не осмілилась зайти і швидко побігла додому.

Наступного дня Оленка Петренко знову стала свідком ситуації, коли дівчинка мовчки гойдається на качелі, після чого мовчки встає і йде до підвалу сусіднього будинку і так повторювалося і повторювалося день за днем. Оленка дуже боялася прямувати за дівчинкою у підвал, тому щоразу просто втікала, але щоразу її аж дрижаки брали від цікавості, що ж там всередині.

Ця дивачка завжди була одягнута дуже бідно і щоразу в тої самій сукенці. Волоссячко її спадало кучерями на плечі, що додавало її образу скромності та робило її слабкою і, мабуть, беззахисною в очах інших дітей, що дозволяли собі образи в її адресу. Дівчинка завжди виглядала бідно, проте її пляттячко було чистим та охайним, личко завжди чистеньким, а волосся зачесане у дівочі кіски, що робило її вельми привабливою.

Оленка довго ходила по слідам дівчинки і все ж наважилася спуститися до підвалу, і раптом бачить, що дівчинка сидить біля кішки з пораненою лапкою і кошенятами, тримає біля них миску з молоком і допомагає їм пити смачні наїдки. Оленка підбігла ближче, присіла і хотіла допомогти, проте дівчинка підняла очі і глянула на неї таким поглядом, що аж у серці похололо і наче льодяним мечем вдарили прямо у груди, їй стало так ніяково, що і слова не вимовити, вона швидко піднялася на ноги і так швидко бігла додому не озираючись, як ще ніколи не бігала.

Дівчинки-дивачки вже кілька днів не було видно у дворі і Оленка почувала тебе дещо пригнобленою. Вона ніяк не розуміла, що відбувається, адже вона нічого поганого не зробила, а лише хотіла бути корисною, лише проявила доброту. Аж ось у дворі з'явилася вона — дівчинка-мовчунка — і вона прямувала прямо до неї. Оленка злякалася, що зараз буде чи не образить вона її, коли дівчинка підійшла до Оленки близько-близько, подала їй руку і промовила:

- Я — Яринка Міщенко, і тепер ми можемо товаришувати...